top of page

БУЛІНГ: ЗА ДІТЕЙ ВІДПОВІДАЮТЬ БАТЬКИ

Традиційно причиною батьківських нарікань і не зовсім приємних виховних моментів для того, хто не вивчив урок і отримав низьку оцінку, є двійки-трійки у щоденнику. Причин для виховних моментів побільшало відтоді, як на законодавчому рівні у нашій країні введено відповідальність за булінг. І діти, і батьки повинні знати: булінг – не просто зло, яке зачіпає підліткове середовище, а ще й в окремих ситуаціях привід сплатити немалий штраф. І платити його будуть батьки того, хто дозволяє собі принижувати однокласника чи товариша по школі.

Реалізуючи Загальнонаціональний правопросвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО!», Міністерство юстиції розпочало інформаційну кампанію #СтопБулінг,  орієнтовану на дітей та їх батьків. Питання стало наскільки актуальним, що поняття «булінг»  визначили на законодавчому рівні та прописали у Законі України «Про освіту» та в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Визначення зафіксовано так: «булінг (цькування) – діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого».

У Кодекс додано статтю 1734 про відповідальність за вчинення булінгу, яка називається «Булінг (цькування) учасника освітнього процесу». В ній зазначено, що булерів (так назвали тих, хто здійснює булінг) або їх батьків варто штрафувати або виправляти громадськими роботи.

За булінг, вчинений дітьми до 16-ти років, відповідають батьки або опікуни. За перший випадок булінгу – від 850 до 1700 гривень штрафу або громадські роботи на термін від 20 до 40 годин. За повторне цькування або булінг, вчинене групою осіб від 1700 до 3400 гривень штрафу або громадські роботи терміном від 40 до 60 годин.

Справді ж, потрібно задуматися, перш ніж цькувати невисокого хлопчика чи знущатися із дівчинки з рудими кісками? «Не руйнуй невідомий світ, бо для когось і твій знайомий – невідомий»,- зазначила у своєму творі Мікус Марія, юна журналістка з Хмельниччини, одна з переможниць конкурсу Юстиції Сумщини #БулитиНеКруто.

До речі, в Україні вже є судові рішення щодо булінгу. Перше прийняте у лютому цього року на Київщині, за цькування батьків винної особи зобов’язали сплатити штраф.

Порядок реагування на доведені випадки булінгу в  закладі освіти

Закон України «Про освіту» доповнено пунктом, яким передбачено, що булінг (цькування) це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

            Типовими ознаками булінгу (цькування) є:

  • систематичність (повторюваність) діяння;

  • наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);

  • дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) в закладі освіти та відповідальність осіб, причених до булінгу (цькування)

  1. Учні та вчителі зобов’язані повідомляти керівництву школи про випадки цькування, якщо вони були його безпосередніми свідками чи про які отримали достовірну інформацію.

  2. Письмові заяви про випадки цькування подаються керівнику школи. Саме він має видавати рішення про проведення подальшого розслідування. Після цього керівник навчального закладу має скликати комісію з розгляду випадків булінгу. До складу такої Комісії  можуть входити педагогічні працівники ( в тому числі соціальний педагог, психолог), батьки постраждалого та булера, керівник закладу та інші заінтересовані особи.

  3. Якщо Комісія визнала, що це був боулінг, а не одноразовий конфлікт чи сварка, тобто відповідні дії носять систематичний характер то директор школи обов’язково має повідомити про випадки булінгу в уповноважені підрозділи Національної поліції та Службу в справах дітей.

  4. У разі якщо Комісія не кваліфікує випадок як боулінг, а постраждалий не згоден з цим, то він може одразу звернутися до органів Національної поліції України із заявою.

  5. Сайт школи або сайт засновника школи має містити інформацію про те, який порядок подання, розгляду та реагування на заяви про доведені випадки булінгу.

  6. Якщо керівник школи жодним чином не реагує на випадки булінгу, скарги слід передати засновнику навчального закладу. Тобто в управління освіти, якщо це державний заклад, або фізичним (чи юридичним) особам, якщо це приватна школа. Хто засновник — вказано в статуті школи або на сайті Міністерства юстиції. Якщо й це не допомогло, батьки можуть звернутися до Національної поліції.

Які типові ознаки булінгу?

Щоб керівництво освітніх закладів могло відрізнити булінг від дражнилок, бійок і сварок, у законі прописали такі ознаки цькування:

  • систематичність (повторюваність),

  • наявність сторін — кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), за наявності — спостерігачі,

  • дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Цькування неповнолітнього карається штрафом від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 та 1700 гривень відповідно) або громадськими роботами від 20 до 40 годин.

Така ж поведінка, вчинена групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, передбачає штраф від 1700 гривень до 3400 гривень або громадськими роботами від 40 до 60 годин.

За булінг, вчинений малолітніми або неповнолітніми особами віком від 14 до 16 років, тягне за собою накладання штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють.

Якщо керівник закладу освіти не повідомить уповноважений підрозділ органів Національної поліції України про відомі йому випадки цькування учасників освітнього процесу тягне за собою накладання на нього штрафу від 50 до 100 неопадоткованих мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до 1 місяця з відрахуванням до 20 % заробітку.

Що таке булінг?

Булінг (від англ. Bully - хуліган, забіяка, насильник) - психологічний терор, побиття, цькування однієї людини іншою. Є ще модифікації - мобінг і кібербулінг.

Мобінг - дії менш радикальні - обзивання, непристойні жарти, плітки.

Кібербулінг - цькування через інтернет, соцмережі, смс, електронну пошту.

Основні ознаки булінгу:

  • Нерівність сил агресора і жертви.

  • Повторюваність насильства. Одиничний випадок - це приватний конфлікт.

Учасники:

У колективі, де відбувається булінг, є умовний розподіл ролей:

  • Булер (агресор).

  • Пасивні учасники.

  • Спостерігачі.

  • Жертва.

Хто такий булер?

Булер або агресор. Є стереотип, що це діти з неблагополучних сімей або з категорії школярів «сила є-розуму не треба». Але статистика говорить про інше. Часто, це діти з задатками лідера, із хороших сімей, але з «неблагополуччям» у моральній сфері, у розвитку емоційного інтелекту, із підвищеною фізичною активністю і великими претензіями до світу.

Пасивні учасники або «свита»

Це найближче оточення булера. Його друзі або просто ті, хто вирішили, що вигідніше схвалювати його дії (навіть просто сміхом).

Якщо булер популярний у школі, то його поведінку схвалюють, щоб увійти в число вибраних. Але рідко хто зізнається, що переходить на бік «свити» не тільки заради популярності, але в більшій мірі з почуття самозбереження.

Спостерігачі

Вони не завдають ударів, вони не знімають відео, і не схвалюють того, що відбувається. Коли вони бачать цькування, вони не знаходять сил, щоб щось зробити, але і відвести очі теж не в силах.

І в цьому їхня біда, адже відомо, що ті, хто бачать трагедію, отримують велику психологічну травму, ніж жертва. Вони можуть обговорювати це між собою, зрідка обмовитися вдома про те, що відбувається, перетравлювати наодинці з собою, у записах щоденника.

До речі, саме з цієї групи ті, хто в результаті душевних метань, усе ж вирішується вивести проблему в світ дорослих.

Хто може стати жертвою цькування?

Єдиного портрета немає. Жертву вибирають за принципом «не такий», а критерій може бути будь-який: розумний / тупий, худий / жирний, високий / низький, кучерявий / рудий і т.д.

Головне, щоб людина була з низьким рівнем опірності, а інакшість знайти можна в будь-якій людині.

Цькування може тривати у класі роками, тому що ніхто з учасників не бачить безпечного виходу. І саме самозбереження змушує їх адаптуватися під те, що відбувається.

Хто ж винен? Чому взагалі це існує?

  • Найчастіше це підлітковий вік. І причиною стають фізіологічні передумови. Префронтальна кора головного мозку, яка відповідає за оцінку та контроль ситуації (емоцій, дій), ще не сформована. Саме тому підлітки легше ризикують і кидаються в усі тяжкі. Вони ще не можуть адекватно оцінити, як важливість ситуації, так і її наслідки.

  • З іншого боку, світ дорослих додає їм «їжі». Чи помічали ви, як багато глузувань у нашому світі, у медіа, у колі друзів, на роботі. Ми самі вчимо знаходити інакшість у людях власним прикладом. Ми насміхалися над політиками, над країною, її недоліками. Наприклад, зараз є дві великі групи. Перша перебільшено пишається країною, а друга з гаслом «треба валити звідси». Крайнощі, як у підлітковому віці. Якщо це робимо ми, то чому не можна їм? Тільки вони йдуть далі, і переходять від слів до справи, так психологічний терор стає ще і фізичним.

  • У багатьох школах, ще збереглася культура безкарного насильства. Вчителі пояснюють те, що відбувається, як «діти завжди сваряться ... самі розберуться». А давайте спробуємо цю ж схему застосувати в домашніх умовах? І проаналізуємо: зрілий (у всіх сенсах) батько, син, який підняв руку на сестру або маму скаже чітко і твердо «У нас у родині чоловіки жінок не б'ють. Це закон! Винятків не буде! ». І тут усім ясно, що, можливо, у інших таке допустимо, у нас - ні. І питань більше немає. Точно так само і у школі. Якби кожен випадок був, як грім серед ясного неба, як надзвичайна подія, на яку всі реагують адекватно різко, тоді хвороба просто не могла б поширитися, її закупорювали б у зародку. А якщо один раз можна випадково, другий раз переконливо аргументувати, у третьому слізно покаятися, значить, у принципі, можна - і вірус вражає весь колектив ...

Зручне виправдання «Раніше такого не було, діти були добрішими» не витримує критики. Хіба? Це як із війною. Зброя стала могутнішою, але причина не в цьому.

Треба сказати, що переможців і в цій «війні» немає.

Рішення проблеми цькування

Мій досвід показує, що найбільш ефективний комплексний підхід, який включає роботу з класом, роботу з учителями та індивідуальна робота там, де це необхідно.

Робота з групою (класом).

Психолог, який веде таку роботу, може підібрати методики, відштовхуючись від особливостей конкретного колективу і своєї спеціалізації.

Підвести до розуміння і визнання, що їх колектив хворий.

Встановити правила, де немає місця насильству. З чіткою схемою дій і наслідків. З можливістю звернутися за допомогою і впевненістю, що її отримають.

Введення системи моніторингу (це функція дорослого).

Розбір по поличках інакшості і знаходимо її (причину цькування) у всіх і в кожному.

Опрацьовуємо мотиви нападу. ( "Якщо ти впевнений, що сильний, то бити слабкого, щоб у цьому переконатися, - дуже дивний вибір. Виходить, ущербний не тільки той, кого б'ють, а й той, хто б'є")

Важливо, під час роботи не акцентувати на тому, хто був у якій ролі. Про кожну роль потрібно розповісти в загальному, але якщо дитина не зізнається, що била, не дивуємося, приймаємо. Публічна прочуханка - це так само приклад агресії, і це погане «лікування».

Щоб підлітки почали надходити інакше, вони повинні бути впевнені, що це безпечно!

Робота з викладацьким складом          

Їм необхідно донести до свідомості факт, що це все серйозно і дуже важко, і що не кожен дорослий зможе вижити в такому жаху. Що вони можуть, як це припинити, так і задобрити. Завдання фахівця зробити це максимально м'яко (нікому не подобається визнавати помилки), але так, щоб напевно.

У роботі з дітьми та педагогами важливо, щоб вони подумки побували на позиції жертви. Поки вони не відчують, який це день лягати і засипати з почуттям страху. 24 години на добу намагатися вгадати, які знущання будуть сьогодні / завтра. Проходячи по коридору тілом чекати удару, скручуватися, готуватися до амортизації, чути сміх за спиною і завжди сприймати це на свій рахунок. Відсутність спілкування, друзів, просто підтримки. Повна розгубленість, яка з часом переходить в емоційне оніміння, ступор, клінічну депрессію. Їм потрібно усвідомити масштаби створюваного кошмару.

Якщо в загальному, то як із підлітками, так і з викладачами, фахівцям треба працювати з емпатією і емоційним інтелектом!

Робота з дитиною

Не все можна обговорити у групі, не в усіх є сили зізнатися навіть самому собі. Необхідно створити можливість для звернення, анонімно. Роздати контакти, куди можна написати і записатися на особисту бесіду. Або щоб вони були у класі, у вільному доступі. Але все це можливо, якщо вони повірять, що все сказане залишиться між вами. Для цього має пройти не одне заняття, перш ніж вони почнуть довіряти фахівцеві.

Як визначити, що над дитиною йде цькування

Перелік «дзвіночків»:

  • Зниження апетиту (або навпаки, переїдання), настрою.

  • Прогулює школу або просить часто залишити вдома, «хворіє».

  • Підлітка не запрошують на свята / дні народження. Не розповідає про школу і однокласників, відповідає коротко, не любить цю тему.

  • Уникає спільних шкільних заходів. Критикує те, що раніше вважав цінним. Просить «підвищити статус» за рахунок покупки речей.

  • «Втрачає», «упускає» речі. «Випадково» рве одяг, часто спотикається.

  • Не запрошує однокласників до себе.

  • Ходить, з опущеними плечима.

  • Став більш дратівливим, або навіть агресивним до слабших (брати, сестри, тварини, мама, бабуся).

  • Це можуть бути ознаки чого завгодно, закоханості, підліткових «бур», але так само і булінгу. Але в будь-якому випадку, наявність декількох ознак говорить про те, що дитині потрібна підтримка.

  • Якщо підвести підсумок, то головна причина поширення цього явища це те, що всі учасники не сприймають те, що відбувається всерйоз.

  • Навіть дитина, над якою знущаються, спочатку думає, що це разові ситуації, треба перетерпіти. Усі сподіваються, що цей випадок не такий, що «розсмокчеться». Але на жаль, коли все зайшло надто далеко, підліток може вже не знайти в собі сил і віри попросити про допомогу.

Давайте будемо уважні один до одного!

Чи відомо Вам, що, відповідно до даних дослідження UNICEF, в Україні у 2017 році 67% дітей стикалися з булінгом в тих чи інших його проявах (були жертвою чи свідком). У лютому 2019 року було винесено перше судове рішення за фактом цькування у школі. Вже станом на початок серпня судами у 92 справах було винесено рішення про накладення стягнення, 47 справ відправлено на доопрацювання до органів поліції, а ще 36 – закрито у зв’язку з відсутністю складу правопорушення або спливу строку притягнення до відповідальності.

У зв’язку з цим Міністерство юстиції України з 16 по 20 вересня ініційовало проведення Тижня протидії булінгу, під час якого Ви дізнаєтесь:

  • що таке булінг

  • які види цькування існують

  • які ознаки має булінг

  • яку відповідальність несе булер та педагогічний працівник, що ігнорував факти цькування

  • поради щодо протидії булінгу

Зустріч учнів 8 класу з соціальним працівником Гвинтівської сільської ради. Бемсіда про насилля.

Порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) в закладі освіти та відповідальність осіб, причених до булінгу (цькування)

  1. Учні та вчителі зобов’язані повідомляти керівництву школи про випадки цькування, якщо вони були його безпосередніми свідками чи про які отримали достовірну інформацію.

  2. Письмові заяви про випадки цькування подаються керівнику школи. Саме він має видавати рішення про проведення подальшого розслідування. Після цього керівник навчального закладу має скликати комісію з розгляду випадків булінгу. До складу такої Комісії  можуть входити педагогічні працівники ( в тому числі соціальний педагог, психолог), батьки постраждалого та булера, керівник закладу та інші заінтересовані особи.

  3. Якщо Комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт чи сварка, тобто відповідні дії носять систематичний характер то директор школи обов’язково має повідомити про випадки булінгу в уповноважені підрозділи Національної поліції та Службу в справах дітей.

  4. У разі якщо Комісія не кваліфікує випадок як булінг, а постраждалий не згоден з цим, то він може одразу звернутися до органів Національної поліції України із заявою.

  5. Сайт школи або сайт засновника школи має містити інформацію про те, який порядок подання, розгляду та реагування на заяви про доведені випадки булінгу.

  6. Якщо керівник школи жодним чином не реагує на випадки булінгу, скарги слід передати засновнику навчального закладу. Тобто в управління освіти, якщо це державний заклад, або фізичним (чи юридичним) особам, якщо це приватна школа. Хто засновник — вказано в статуті школи або на сайті Міністерства юстиції. Якщо й це не допомогло, батьки можуть звернутися до Національної поліції.

 

Уповноваженою особою у Гвинтівському НВК з питання попередження насильства та булінгу визначено педагога-організатора Сабадашову Н.В. (096-698-12-23)

bottom of page